Інформаційне суспільство: глобальне, європейське,
українське
Що ж, ми завершуємо розгляд проблеми побудови Інформаційного суспільства
в Україні. Ти, шановний читачу, познайомився із загальними положеннями,
походженням і термінами теорії Інформаційного суспільства, розібрав
разом з нами питання функціонування цифрової економіки, розвитку
інформаційних технологій і роботи над нормативним забезпеченням
інформатизації, з'ясував роль держави щодо кожного з цих аспектів,
а також дізнався, чому і яким чином слід працювати над адаптацією
людей до нового світу.
Ми до певної міри (адже огляд справді вийшов доволі побіжний) вдоволені
проробленою роботою. Й, узагальнюючи все вищесказане, ми повертаємось
до початкової теми: яке саме місце України у цьому новому світі,
який шлях варто обрати нам і нашій державі, аби досягти мети?
Найперше, маємо констатувати неприємний факт для тих, хто волів
би зачекати з будь-якими рішучими кроками. Двополюсний геополітичний
світ розпався, поступившись місцем новому, динамічному й постійно
змінюваному глобальному середовищу. І тепер ніхто не матиме можливості
сховатися за спину якогось політичного блоку, залишаючись анонімним
у своїх діях чи бездіяльності.
Україна мусить, так само, як і в інших аспектах своєї діяльності,
сформувати власне, українське обличчя державної інформатизаційної
політики, обрати власні тактику і стратегію. Світ сприймає Україну
крізь призму рішень саме її уряду, глобальної активності саме її
економіки та науки, цінностей саме її культури. Тож кожен наш крок
або нашкодить нам, або наблизить до авангарду нового суспільства,
але ні в якому випадку не залишиться непоміченим.
Коли людство можна було порівняти з родиною, членами якої були раси
й нації – тоді можна було припустити, що решта не помітить, коли
в когось одного "муляє черевик" економіки, освіти чи будь-чого
ще. Сьогодні людство – єдиний організм. І коли вже десь свербить
– чухатись буде ціла планета.
Інформаційна цивілізація, як вже було сказано, – доба знань. А знання
не бувають вітчизняними чи зарубіжними. Коли вони перетворюються
на головний ресурс – економіка, політика, та й практично всі інші
суспільні інститути можуть бути тільки світовими. На шляху до такої
повної глобалізації взаємозалежність країн багаторазово зростає.
Проте в жодному випадку Україні не слід непокоїтись через можливу
втрату національної самобутності у наднаціональному і наддержавному
гіперпросторі. В тім-то й справа, що втрата ця неможлива, у ХХІ
сторіччі нереальний космополітизм сторіччя ХІХ. Навпаки, Інтернет
надає можливість збільшити культурне розмаїття, котре є однією з
властивостей – і переваг – Інформаційного суспільства, посилити
культурний обмін між країнами світу. [123]
На Україну чекає інформаційний світ. Та ближчою метою є Європейський
інформаційний простір. В цьому нам так само готові надати всю можливу
допомогу. Ми маємо на увазі, зокрема, Європейську інформаційну мережу
з міжнародних стосунків та регіональних досліджень. Стратегічною
метою цієї міжнародної системи і є реалізація одного з найефективніших
шляхів інтеграції країн Західної та Східної Європи, а саме – інтеграції
у сфері інформатизації. [124]
Для України інформатизація – шлях не лише до європейської інтеграції,
але й до економічного добробуту. Доказом цьому є досвід Франції,
нашого традиційного партнера, з яким Україна завжди мала надзвичайно
дружні стосунки. Тож коли французький уряд зіткнувся з нагальною
необхідністю розбудови інформаційно-телекомунікаційної галузі, коли
перед французькою економікою постала реальна загроза бути буквально
задушеною навалою зарубіжних продуктів та технологій, – тоді уряд
на чолі з Ліонелем Жоспеном ухвалив національну програму розвитку
галузі. Це було 1997 року. За два роки компанії інформаційно-телекомунікаційної
галузі Франції вийшли на четверте місце у світі.
Ліонель Жоспен
Це четверте місце означає справді серйозний вклад у французьку
економіку, значне збільшення бюджетних надходжень і додаткові успіхи
у боротьбі з безробіттям у країні. Адже 1999 року сектор інформаційно-телекомунікаційних
технологій складав 5% глобального інформаційного продукту – більше,
ніж індустрія туризму або ж автомобілебудування разом з енергетикою.
[125]
З нашим науковим, кадровим, технологічним потенціалом долучитися
до вигод, що їх мають розвинені країни від галузі інформаційно-телекомунікаційних
технологій – справа кількох років цілеспрямованих системних зусиль.
Міжнародна економічна кон'юнктура сприяє саме такому розвиткові
подій: більшість економістів очікує, що стимульоване технологіями
найвище зростання (економіки, зайнятості) відбудеться саме у країнах,
що розвиваються, протягом наступного десятиріччя. [126]
Власне українська стратегія інформатизації нині розробляється за
участі вітчизняних економістів, правників, урядовців, наукових робітників
інформаційно-телекомунікаційної галузі, а також підприємців, журналістів,
фахівців з ІТ, активістів громадських організацій найрізноманітнішого
спрямування, робітників освітянської сфери і просто небайдужих користувачів
Мережі. Суспільно значуща робота справді виконується всім суспільством.
Вироблення дієвої, ефективної національної стратегії розвитку Інформаційного
суспільства – найважливіше завдання, що має бути виконане негайно,
бо від нього залежать всі наступні, великі й малі, кроки на шляху
до Глобального Інформаційного Суспільства.
Не вдаючись до імперативів чи єдино правильних рецептів, ми наведемо
просто перелік вже існуючих моделей розвитку Інформаційного суспільства,
який склала Ольга Вершинська, заступник директора Інституту народонаселення
Російської академії наук.
Загалом у світі існує дві моделі інформатизації: західна та азіатська.
Західною моделлю інформатизації називають шлях, котрим йдуть індустріально
розвинені країни. Розглянемо, яка саме роль відводиться державі
у деяких з національних інтерпретацій західної моделі.
У шведському урядовому звіті 1994 року щодо розвитку інформаційних
технологій "Крила людським можливостям" було запропоновано
введення перехідного періоду, під час якого уряд бере керівництво
на себе і є гарантом інтересів не лише ринку, але й індивідуумів.
Провідну роль уряду закладено і у французькому звіті. Відділ телекомунікацій
іспанського уряду дотримується схожої позиції, вважаючи, що роль
уряду полягає у забезпеченні переходу від послуг для еліти до послуг
для всіх, перш за все в галузях телеосвіти й телемедицини.
В той же час Євросоюз сьогодні робить значний наголос на необхідності
лібералізації й приватизації виробництва інформаційно-телекомунікаційних
технологій, особливо у сфері телекомунікацій. Цей підхід особливо
чітко прозвучав у звіті Євросоюзу 1994 року, підготованому під керівництвом
М.Бангеманна, де вказано, що роль держави – у захисті сил конкуренції
й гарантуванні політичного схвалення Інформаційного суспільства.
В цілому європейський підхід до інформатизації орієнтований на функціональне
й практичне інформування мешканців, а не на розваги, як в США. Однак
тут необхідно відзначити, що сама ініціатива інформатизації домогосподарств
не має в Європі такого великого розмаху, як в США.
Ідеологічно модель успіху країн Азії базується на запереченні західних
норм, на ствердженні власних ціннісних орієнтацій та прагненні розробити
новий підхід до індустріалізації і соціального розвитку.
В основі цієї моделі – співпраця держави і ринку, спроба встановити
зв'язок між культурними цінностями, властивими конфуціанству (робітнича
дисципліна, наголос на освіті, ощадливість, родинні цінності – відданість,
довіра й взаємодопомога на базі визнання авторитету), та соціальними
трансформаціями.
Філософські принципи співіснування і співпроцвітання, розділеної
всіма радості зростання, поруч зі здатністю уряду сприяти інституціоналізації
цих принципів на рівні окремої організації – ось, на думку азіатських
вчених, основа успіху.
Головним пріоритетом стає власне виробництво нового знання, нових
технологій, нових продуктів. Важливі не лише революційні відкриття
на цьому шляху – важливий пошук нових застосувань відомих знань
і технологій. В центрі уваги – нові ідеї, точки зору й не поціновувана
раніше оригінальність. Триває пошук інституціонального способу заохочення
такого роду діяльності й людей, що володіють піонерським, підприємницьким
духом.
Оригінальність, різноманітність, відмінність від інших починають
поціновуватись значно вище типовості і конформізму.
Роль держави – створювати сприятливі умови для творчості у сфері
інформаційного розвитку, зменшувати ризик підприємців, що діють
у пріоритетних галузях. Японський уряд зрозумів, що для стимуляції
творчої діяльності інтелектуальний капітал нації має стати набутком
усіх, бо це – суспільне благо, котрим не можна володіти індивідуально
у загальноприйнятому сенсі. Японія дотримується тієї точки зору,
що у розвиненому Інформаційному суспільстві потрібна державна підтримка
інтелектуальної діяльності.
Що стосується країн, що розвиваються, то для них чітко вирізняються
дві принципово різні стратегії: приватизація і лібералізація. Приватизація
– це передача державних підприємств і видів діяльності у повне або
часткове приватне володіння чи контроль. Лібералізація – це зниження
бар'єрів для входження до ринку чи його частини за допомогою дозволу
третім сторонам конкурувати з відомими, зазвичай монопольними виробниками
товарів і послуг.
Досвід показав, що ті країни, котрі намагалися одночасно проводити
приватизацію і лібералізацію, зазнали невдачі і розтягли досягнення
цих цілей у часі.
Причому азіатська модель реформи характеризується тим, що реформа
починається із запровадження конкуренції, залишаючи будь-яку серйозну
приватизацію на потім, проте зрештою повної приватизації так і не
відбувається.
Латиноамериканська ж модель починається з приватизації, покликаної
швидко покращити якість комунікаційних послуг ціною затримки введення
на ринок конкуренції. Ця модель є швидшою та сміливішою.
Але, скажімо, Індія не обрала ані шляху повної приватизації, ані
шляху м'якої лібералізації. Її шлях можна назвати проміжним. [127]
Що не завадило їй стати найбільшим експортером віртуальних робітників
у галузі інформаційно-телекомунікаційних технологій та одним з найбільших
виробників програмного забезпечення, кількаразово збільшивши за
рахунок технопарків обсяг національного доходу за мінімальних видатків.
І це не враховуючи потік інвестицій від найбільших корпорацій світу.
Інформатизація дозволила Індії віднайти кошти на розвиток соціальної
сфери, взятися до підйому інших галузей, занепалих чи слабко розвинених.
Загалом перспективи країни значно покращилися, і результати такого
продуманого і швидкого розвитку позитивно позначаться на житті кожного
громадянина вже за кілька років. Хто насмілився б прогнозувати таке
для понад мільярдної, голої й босої Індії ще десять років тому?
Системність, цілеспрямованість, продумана, чітка стратегія розвитку,
і головне – свідоме конструктивне бажання змін на краще – і Українське
інформаційне диво стане реальністю
|
