Інформаційні технології: від народження до кінця
"піскової доби"
Коли півстоліття тому починала працювати обчислювальна машина ENIAK
зразка 1947 року, в цілому Піттсбурзі тьмянішало світло, а температура
повітря в приміщенні, де вона працювала, підвищувалась до 55°.
Сьогодні таких монстрів минулого, як ENIAK та синхрофазотрон, що
були завбільшки з невеликий будинок, енергії жерли як такого ж розміру
чорна діра, а з приводу їхньої продуктивності дуже підходив вислів
про "гору, яка народила мишу", – сьогодні ми сприймаємо
їх та само, як піраміди – величні пам'ятники історії, які й створені
були для того, аби бути пам'ятниками і більш нічим.
Наскільки далеко ми відійшли від них за якихось жалюгідних п'ять
десятків років! Навіть якщо не брати до уваги "прискорення"
історії (адже в тому самому проміжку часу, що колись ледве вміщував
одну значущу подію, нині юрмиться їх стільки, як в одній невеличкій
ері), темпи залишаться астрономічними.
Американська звичка будь-що абстрактне переводити в "намацувані
одиниці" дозволила Донові Тапскотту дати дуже влучне визначення
цьому явищу: "Якби автомобільна техніка розвивалася, як мікропроцесорна,
автомобілі сьогодні мчали б зі швидкістю 20 000 кілометрів на годину,
а коштували б два долари!". [51]
Але коли автомобіль спростив доступ до об'єктів у просторі, інформаційні
технології зробили значно важливішу для розвитку людства річ – вони
наблизили до кожної людини знання. Автомобіль допомагає здебільшого
розповсюдженню товарів. Інформаційні технології сприяють створенню
нових знань, продуктів, виробництв.
І ще одне: якщо автомобіль багаторазово збільшив споживання енергії,
викид залишкових продуктів виробництва та видобуток і обробку сировини,
як паливної, так і інших її видів, то інформаційні технології потроху
запускають цю ентропію ресурсів у зворотному напрямку. Людська цивілізація
дедалі менше шкодить планеті, і це дозволяє природі відновлювати
себе – серед іншого і те, що людина занапастила за минулі сторіччя.
З кожним поколінням "розумної" техніки для отримання дедалі
більших результатів потрібно дедалі менше енергії, часу та матеріалів.
Поява лише телематичних (таких, що працюють на відстані) засобів
керування дорожнім рухом принесе вигоду одразу водіям, місцевим
громадам (особливо у густонаселених районах) і виробництвам через
скорочення руху, збільшення дорожньої безпеки, зниження витрат на
відновлення довкілля й енергію, а також економію часу. [52]
Все це – за рахунок того ж принципу, що використовується за трафіку
інформаційних потоків: спрямування імпульсів з пункту А до пункту
Б всіма вільними шляхами, з використанням всіх вільних вузлів. До
речі, як свідчить статистика, з розвитком електронних мереж темпи
зростання автомобілебудівництва падають. [53]
Загалом же інформаційні мережі – найекологічніший винахід людства.
Окрім того, що Інтернет дозволяє "розселити" мегаполіси
й промислові центри містечками та поселеннями – люди можуть дистанційно
працювати будь-звідки, до того ж за рахунок оптимізації виробництва
скорочується штат робітників нетворчих професій, що досі юрмилися
в цехах та на фабриках. Це – серйозне полегшення для локальних екосистем,
бо ж відомо, що великі скупчення людей є надзвичайно неекологічними.
Одним з моментів, що дозволяє скоротити обсяг екологічної шкоди,
є також е-комерція. Сьогодні у світі близько 100 мільйонів користувачів
Інтернету. Більшість з них надає перевагу здійсненню покупок в режимі
он-лайн. При цьому значно менше забруднюється довкілля завдяки тому,
що не їдуть машиною чи автобусом (що дозволяє зменшити кількість
рейсів) до найближчого магазину за черговою баночкою пива, а замовляють
її собі Інтернетом. Фахівці з Worldwatch Institute підрахували,
що при цьому економія сукупної витрати пального на доставку продуктів
споживачам складає 90 (!) відсотків.
До того ж у найближчі сім років, на які прогнозується масовий розквіт
електронної комерції, очікується скорочення торгівельних площ на
420 мільйонів квадратних метрів. При цьому буде зекономлено близько
53 мільярдів кіловат-годин електроенергії, необхідної для їх обслуговування.
Зараз для виробництва такої кількості енергії працює 21a електростанція.
Не менш промовисто виглядає й статистика з використання паперу.
Його споживання в глобальному масштабі збільшилось з 1950 року вшестеро.
А його виробництво "з'їдає" чотири відсотки всієї енергії,
вироблюваної людством. При цьому 90 відсотків паперу використовується
одноразово і тут-таки знищується, складаючи 40% всіх твердих відходів
в міській місцевості.
Bank of America лише за рахунок вказівки зберігати всю інформацію
в електронному вигляді, а роздруковувати її у випадку необхідності
на папері з двох боків, скоротив споживання паперу на 25 відсотків.
Це зекономило йому 500 тисяч доларів на рік. І це лише початок,
оскільки "необхідність" у більшості випадків була продиктована
незвичністю обробки інформації з екрану монітора.
За подальшої соціальної адаптації до нового світу цифри будуть ще
більш вражаючими. Ефект значно примножиться і здобуде справді глобальних
масштабів, коли всі ми навчимося працювати у складі планетарних
колективів, куди входять фахівці різного віку, національностей та
професійних знань. [54]
Об'єднання можливостей всіх фахівців у віртуальному робочому колективі,
та на вищому рівні – співдія й цих колективів, дозволить оцінювати
й розв'язувати антропогенні проблеми екологічних макросистем. Але,
як каже Алан Кей, один із батьків-засновників сучасного комп'ютера,
який є автором ідеї спілкування з комп'ютером не через рядок завдань,
а через метафоричні зображення (ті самі вікна, іконки, кнопки на
моніторі), а також багато чого іншого, що визначило сьогоднішній
вигляд і роль комп'ютера... Тож, як каже той самий Кей, хоча нове
комп'ютерне середовище дійсно дозволить працювати над щонайскладнішими
проблемами, обов'язково необхідно потурбуватися щодо того, аби переміни
були позитивними.
Телебачення має стати останнім засобом масової інформації, бездумно
розробленим й випущеним у світ без відповідного попередження міністерства
охорони здоров'я! [55] Хоча тут так само не слід доходити до фанатизму
на зразок фобій щодо електросмогу.
У будь-якому випадку, електронна ера вже не заверне назад, а ця
ера за визначенням є добою екології. Маршалл Маклюен, видатний "філософ
комунікацій" ХХ сторіччя, описав це так: "Мабуть, найбільша
революція, яку тільки можна собі уявити в галузі інформації, відбулась
4 жовтня 1957 року, коли Супутник створив нове оточення всієї планети.
Вперше світ природи виявився повністю вміщеним у зроблений людиною
контейнер.
В момент, коли Земля опинилася всередині цього нового артефакту,
скінчилась Природа й народилася Екологія. Екологічне мислення стало
неуникним, тільки-но планета піднеслася до статусу витвору мистецтва".
[56]
Природа – це те, що живе саме по собі навколо людини, і забирає
на себе все, що людина лишає по своїй діяльності, дедалі бурхливішій.
Екологія – це середовище, що є часткою людини та її діяльності,
і включає в себе і те, й інше. В Інформаційному суспільстві екологія
– невід'ємна частка будь-якої діяльності людини.
Гармонізація суспільства та його стосунків з природою в епоху Мережевого
Інтелекту – результат доступності та "планетизації" знання,
якщо так можна назвати явище, протилежне колишній приватній та національній
приналежності знання, явище, яке характеризує всепланетний доступ,
використання та примноження знання.
Практично все це забезпечує технологія. Лише дванадцять років тому
передача інформації йшла зі швидкістю дві сторінки за секунду. У
новій мережі швидкість передачі – дві невеликих публічних бібліотеки
за секунду. [57]
Інформаційна незалежність особи збільшується: тепер практично будь-яку
потрібну інформацію, якщо вона вже колись була організована, можна
отримати з Мережі, а не чекати, доки буде можлива консультація у
котрогось фахівця.
Так до епохи Всесвітнього павутиння в компанії "Інтел"
працювало більше високооплачуваних телефонних консультантів, ніж
маркетологів і розробників продуктів. Сьогодні всіх їх замінює довідковий
сайт компанії.
Ми недаремно наголосили на тому, що незалежність від служб стосується
знання, вже існуючого в Мережі. Що ж стосується створення нових
знань, то тут якраз відкриваються безмежні можливості співпраці.
Ви вирішуєте якесь завдання? Ви шукаєте відповідь? Виходьте в Мережу.
Вам допоможуть у ваших дослідженнях знавці, про існування яких ви
й не підозрювали, і з якими ще не так давно не могли б зв'язатися,
якби й знали про них.
Джоел Бернбаум, хоча й працює віце-президентом "Хьюлетт-Паккард",
має переконання вже цифрового суспільства, і ми згодні з ним – чорнило
принтера дійсно служить для "бальзамування інформації".
[58] Живе спілкування, можливість будь-якої миті змінити, виправити
чи доповнити інформацію, причому доступна для будь-кого, де б він
чи вона не мешкали – ось шлях конвергенції здібностей кожної особистості,
результатом якої є синергізм інтелектів, утворення ноосфери як чогось
більшого від простої суми її складників.
Все це разом утворює такий прогресивний потенціал людства, що ми
навіть боїмося уявити, в якому світі і яке людство житиме за – ще
півсторіччя?..
Адже внаслідок переходу інформації з аналогової форми на цифрову
об'єкти віртуальної природи приходять на зміну фізичним. Іншими
стають "обмін речовин" у суспільстві, види закладів і
стосунків, змінюється природа людської діяльності. Ось що на нас
чекає у новому суспільстві (і це далеко не все):
Віртуальні іноземці. Люди, що працюють в одній країні, але фізично
перебувають в іншій, наприклад, "віртуальні оператори із занесення
даних", що мешкають в Індії, а працюють в Америці. З точки
зору закону, віртуальні іноземці часто працюють нелегально.
Віртуальна урна для голосування. Будь-який інформаційний пристрій
(телевізор, телефон, комп'ютер, кіоск тощо), з якого можна проголосувати.
Віртуальна дошка оголошень. "Message Maestro" з гіпертекстовими
посиланнями на інші дошки оголошень. При цьому не треба пришпилювати
папери кнопками.
Віртуальний парламент (чи віртуальні слухання). Слухання із законопроектів
в асинхронному режимі (тобто не одночасно) з різних місць.
Віртуальна корпорація (віртуальне підприємство, розширене підприємство).
Угрупування в Мережі, організоване фірмами, фізичними особами та
закладами з підприємницькою метою.
Віртуальний державний орган. Низка державних органів зі схожими
функціями об'єднуються за допомогою мережі для обслуговування населення
через єдине "віконце", наприклад, віртуальне агентство
з виплати допомоги.
Віртуальна посада. Індивідуальна робота через Мережу за контрактом.
Не плутати з безробіттям!
Віртуальний універмаг. Середовище в Мережі, де можна знайти потрібний
товар, як у віртуальному магазині чи на віртуальному розпродажу
взуття.
Віртуальний ринок. Будь-яка ділянка кіберпростору, де роблять покупки.
Віртуальна контора. Робоче місце для роз'їзного конторського робітника.
Може знаходитись де завгодно.
Віртуальна реальність. Оксиморон, що означає віртуальну природу.
Віртуальне поселення. Група осіб, незалежно від їхнього географічного
місцеперебування, що мають широке коло спільних об'єктивних і суб'єктивних
інтересів. У поселення може бути власне громадське життя, головна
вулиця, центральний майдан, юродивий.
Віртуальна бочка з пивом. Місця в Мережі, де можна брати участь
у неофіційному, навіть жартівливому, спілкуванні, як біля справжньої
бочки з пивом. Інша назва – багатокористувацькі підвали.
Віртуальна няня. Особа чи програма, яка в онлайновому режимі доглядає,
розважає та виховує дитину.
Віртуальне цуценя. Світ вже, здається, тьху-тьху-тьху, перехворів
цим під назвою "тамагочі".
Віртуальний лікар. Як програма з тестування самопочуття з видаванням
відповідних рекомендацій, так і справжній лікар, що надає консультації
в Мережі.
Віртуальний музей. Той самий Версаль, лише оцифрований, позбавлений
черг, доглядачів і повстяних капців, та доступний цілодобово. І
ще: полотна цуплять та псують так само, лише тепер це називається
хакерство.
Віртуальна хімічна лабораторія. Місце, де віртуальний ціанід змішують
з віртуальною тещею, і вона помирає – проте, так само віртуально.
Те саме стосується вправ зі струмом у віртуальній фізичній лабораторії
чи з піраньями – у біологічній. [59]
Але якщо серйозно, інформаційні технології та віртуалізація фізичних
об'єктів та процесів роблять багато справді корисних речей.
"Боїнг-777" став першим літаком, за створення якого не
використовувались фізичні моделі та креслення. Окрім того, його
створювали разом замовники, проектувальники, постачальники, техніки
та пілоти, одночасно вносячи зауваження та пропозиції, для втілення
яких не знадобилось міняти жодного гвинтика.
Порт Сіетл запровадив електронний обмін даними для прискорення процесу
портового очищення суден. Тепер дарма не простоюють ані вантажі,
ані транспорт.
Кур'єрська служба "Федерал Експрес" створила корпоративну
інфоструктуру, зокрема в новому формулюванні її цілей говориться:
"Кожне відправлення надійно контролюється електронними системами
відслідковування в режимі реального часу", тобто, щохвилинно
є відомості, де знаходиться кожен пакет. Навіть федеральній поштовій
службі США час від часу доводиться звертатися до "Федерал Експрес",
коли потрібна термінова доставка.
Кілька десятків країн, зокрема в Європі, запровадили віртуальний
туристичний довідник. Ілюструючи казкову привабливість історичних
місць та курортів, вони доволі успішно спокушають значну кількість
туристів.
А ось до чого вже майже дотяглись всюдисущі щупальця технологій:
медичне обслуговування населення. Полу Салкерсу, керівнику консультаційної
компанії Health Technology Management, основним засобом зниження
витрат на таке обслуговування на тривалий час уявляється профілактика
за допомогою навчання та рекомендацій, а також щось на зразок подушного
податку, спрямованого на зниження витрат.
Працює це таким чином: група фахівців з медичного обслуговування
укладає контракт з адміністрацією регіону чи зі страховими компаніями,
гарантуючи надання у повному обсязі медичних послуг населенню за
фіксовану плату з кожної особи, незалежно від того, якою мірою вона
користується цими послугами.
За такої схеми люди, що надають послуги, прямо зацікавлені розвивати
профілактичні програми, навчати населення та застосовувати інші
методи, які дозволять утримувати пацієнтів поза системою чи, щонайменше,
втручатись, доки їх стан не погіршився.
В цьому випадку населенню знадобиться доступ до баз даних з довідковою
інформацією, до рекомендацій лікарів, мультимедійних курсів навчання,
послуг "відео на замовлення". Пацієнт ніби стає часткою
високопродуктивного колективу з вироблення здоров'я. [60]
Така ж модернізація торкнеться допоміжних функцій для здійснення
дистанційних інтеракцій, чи то в бізнесі, чи то в науці або навчанні.
Йдеться про технологію "інтелектуального агента", що створює
ефект постійної присутності в мережі інформаційного робота, запрограмованого
своїм хазяїном на збирання й фільтрацію необхідної інформації, на
пошук людей і організацій (що відповідають заданим критеріям), на
проведення певної стадії переговорів з інтелектуальними агентами
інших учасників мережі тощо.
Дана технологія дозволить знизити інформаційне перевантаження учасників
мережі, збільшить швидкість та ефективність процедур встановлення
контактів, проведення переговорів, підтримки угод тощо. [61]
Однією з найбільш соціально значущих інновацій, що їх принесла Мережа,
є телеробота. Спочатку з'явився термін "теледоступ" чи
"телеком'ютинг" (telecommuting). Його ввів Джек Найллс
(США) 1976 року, аби позначити певний тип дистанційної роботи за
угодою. [62]
Термін "телеробота" було введено Європейською Комісією
наприкінці 80-х. Сам Джек Найллс так коментує відмінність двох термінів:
"Зараз я є телеробітником, а не телеком'ютером, оскільки працюю
цілком вдома і мій дім є центром нашої компанії. Коли я був телеком'ютером,
я працював для інших роботодавців, офіс яких знаходився на відстані".
[63]
Телеробота – ідеальний винахід з точки зору "екології особистості",
вона реалізує право кожного бути собою і захищати власний життєвий,
духовний, інтелектуальний простір від несприятливих обставин. Вона
дозволяє краще впоратись з проблемами сполучення роботи, приватного
і родинного життя. Створює кращі можливості для праці й зайнятості
– потенційно телеробота може дозволити людям в регіонах з високим
безробіттям отримати доступ до можливостей роботи, котрі виникають
в будь-якому районі світу.
Однак телеробота вдома іноді зовсім не підходить. Це випадки, коли
хтось має не надто сильні особисті мотивації і не є достатньо самостійним,
тобто, коли людина потребує зовнішнього контролю.
Існують також випадки, коли молоді люди вперше починають працювати,
і їм може на перших порах знадобитись спілкування з колективом для
швидшого набуття необхідного досвіду.
А для декотрих людей необхідність "ходити на роботу" є
важливою часткою їхнього життя, а "місце роботи" – можливістю
обзавестися друзями й вдосконалювати свої соціальні навички й контакти.
[64]
Дійсно, використання найдосконаліших технологій і найвигідніших
нововведень часто обмежується фізичними чи психологічними характеристиками,
що є в розпорядженні пересічної людини.
Можливо, фізик Джей Кейворс, Голова Фонду Прогресу і Свободи та
директор Хьюлетт Паккард і ще багатьох корпорацій та фондів, і не
цілком правий, коли каже про "правило 30х30". Воно означає,
що людина здатна сприймати інформацію з частотою лише близько 30
мегагерц через очі, і менш як 30 кілогерц – через вуха. Але навіть
коли вживлені датчики постачатимуть інформацію напряму в мозок,
фізіологічні можливості нашого сьогоднішнього мозку без генетичної
корекції також дуже обмежені. І відповідність нашим фізичним можливостям,
зрештою, є головною вимогою, що формуватиме інфраструктуру комунікацій
кіберпростору. [65]
Проте завтрашні технології дозволять інформації ломитися в нашу
голову усіма можливими шляхами: і через нюх, і через дотик, і напряму
в мозок. Виходить, невірним був прогноз Маршалла Маклюена в його
"Галактиці Гуттенберга" щодо майже повного атрофування
всіх інших каналів сенсорного сприйняття, окрім візуального.
В 1962 році йому уявлялось, що людина перетвориться, по суті, на
одне велике око, в якого всі інші можливості сенсорного контакту
і, відповідно, комунікації – тактильної, звукової, нюхової, смакової
– зведені до мінімуму. [66] Але інформаційні технології завтрашнього
дня, що випробовуються вже сьогодні, є дуже близькими до того, як
індивід природно взаємодіє з довкіллям.
Звичайно, для цього має зрости потужність пристроїв, що провадитимуть
нові технологічні досягнення. З цього приводу DGХІІІ (Департамент
Єврокомісії, що відповідає за проблеми, пов'язані з інформаційними
технологіями та Інформаційним суспільством) зауважує, що через три
роки потужність вашого сьогоднішнього персонального комп'ютера буде
зосереджена в мобільному телефоні й наручному годинникові.
Експерти Департаменту передбачають, що така тенденція інтенсивного
розвитку триватиме до 2010 року, коли буде досягнуто фізичних меж
кремнієвої мініатюризації. [67] А що ж далі? Далі – черговий технологічний
переворот. На смітнику чи в музеї опиняться "артефакти піскової
цивілізації", а їхнє місце посядуть органічні чи полімерні
"Jelly Beans", хвильові чи субатомарні технології, ще
щось з досліджуваного сьогодні – або й втілення геть нової ідеї.
Але в якому б напрямку сьогодні не велися дослідження, на порядку
денному – розвиток технологій поки що даного ступеню. Сюди входять
і поточні ініціативи "і3" (трьох "і" – інтелектуальних
інформаційних інтерфейсів). Їхньою метою є легка взаємодія з інформацією
для широкого загалу користувачів, що не є спеціалістами.
Це, так само як і інтелектуальний агент, є відповіддю на швидко
зростаючі обсяги інформації, що стає доступною в Інформаційному
суспільстві. Адже отримати інформацію та оперувати нею все ще і
важко, і забирає багато часу. Дослідження ведуться в напрямку створення
технологій "і3", діалог з якими був би природний й інтуїтивний,
які б об'єднували в собі різноманітні функції, пристрої й засоби
інформації.
До технологій сьогоднішнього дня входить й ОМІ – мікропроцесор відкритої
ініціативи. Приводом до створення ОМІ стала потреба у простішій
архітектурі, легкій модернізації, а також бажання уникнути необхідності
у перепроектуванні щоразу із пристосуванням мікропроцесора до більшої
мобільності. [68] Сюди ж належить АТМ – технологія Асинхронного
способу передачі. Вона уможливлює гнучке об'єднання всіх засобів
інформації. [69]
Розробники цих технологій планують, що подальша їх робота буде спрямована
на розробку інтелектуальних (комп'ютерних і комунікаційних) периферійних
пристроїв, котрі, будучи багатофункціональними, в той же час залишались
би дружніми до користувача.
Розробка інтелектуальних мікросистем включатиме комплекс заходів
з мініатюризації систем. Зокрема, мініатюризацію на основі нанотехнологій
сенсорів і актюаторів з активним використанням мікроперетворювачів.
Робота останніх основана на використанні електричних, механічних,
оптичних, хімічних, біологічних, магнітних чи інших властивостей
матеріалів, інтегрованих в одному кристалі чи в багатокристальній
гібридній мікросхемі. Прилади і схеми модернізовуватимуться з використанням
нових, ще не застосовуваних ефектів, наприклад, квантових, фотонних
та біоелектронних.
Саме інтеграція, низьке енергоспоживання і мініатюризація є основними
напрямками розвитку технологій Інформаційного суспільства і для
периферійних пристроїв і терміналів, а також для програмних і апаратних
модулів збереження й обробки інформації. Розробка методології збереження
великих масивів даних – терабайтної технології – є нагальною необхідністю
для всіх сфер, де застосовуються мікропроцесорні технології. [70]
Проте, окрім браку технологічних рішень, Європа зіткнулася з нестачею
правових та нормуючих документів, а також проблемами втілення вже
узгоджених принципів. В ході розв'язання цих питань було прийнято,
зокрема, Директиву ЄС з електронних підписів. Це відбулося в листопаді
1999 року, і протягом 18 місяців має бути здійснено.
Це рішення є однією зі складових фундаменту Інформаційного суспільства,
адже воно означає, що з'явиться гнучка, нейтральна до технологій
загальноєвропейська схема е-підписів. Що гарантує юридичне та взаємне
визнання та вільний обіг е-підписів і посвідчень. [71]
І якщо е-підпис для України ще не є помітним учасником економічних
подій, то питання стандартів, узгоджених з міжнародними нормами
й відповідних до вітчизняних параметрів, вже протягом тривалого
часу є перепоною на шляху розробки, запровадження, виробництва й
продажу вітчизняних високотехнологічних продуктів.
Саме тому стандартизація визначається як добровільний процес – в
ній зацікавлені самі держави й компанії. І ми переконані, що українські
компанії та організації, серед них і державні, повинні бути в центрі
діяльності європейського стратегічного стандартизаційного процесу,
аби вповні користуватись вигодами ринку інформаційних та телекомунікаційних
технологій.
За цифрової економіки цінність складається, виходячи з можливостей,
що полягають у потенціалі для взаємин (наприклад, портативні телефони
відкривають ділові можливості набагато більшої цінності, ніж ціна
початкового виробу). Відкриті системи пропонують більше, ніж закриті,
оскільки чим більшою стає чисельність спільноти користувачів, тим
більшу цінність має виріб. Це – так само причина надзвичайної важливості
стандартів в е-економіці.
Адже ті компанії, чия продукція не відповідає стандартам, чи принаймні
узгодженим специфікаціям, і, відповідно, не є інтероперабельною,
не може працювати разом з продуктами інших розробників, не виживуть.
Або твій бізнес співпрацює з іншими, або ж ні, і тоді ти втрачаєш
не лише партнерів, але й клієнтів. Проблема справді, як каже член
Єврокомісії та учасник групи Бангеманна Ерккі Лііканен: "B2B
or not 2B". [72]
Слід також зважати на те, що варто уникати безладу, який може виникнути
в результаті появи на теренах європейського ринку великої кількості
груп з питань стандартизації, не кажучи вже про витрату ресурсів,
залучених до дублювання. Загалом же можна відзначити значну лібералізацію
європейських стандартизаційних процесів.
З суто комерційних причин знизилась роль формальної стандартизації
в секторі інформаційно-телекомунікаційних технологій, принаймні,
там, де стандарти потрібні у найближчій перспективі.
Перевага надається стандартам де-факто – результату співпраці між
компаніями. Офіційного визнання набула та точка зору, що формальні
стандарти мають бути спрямовані до тих галузей, котрі потребують
широкої узгодженості, де цю необхідність диктує ринок. Наприклад,
там, де специфікації мають формувати тривалу діяльність, чи якщо
вони вже поширились до рівня міжнародних стандартів.
Стандартизація ніколи не повинна становити формальну перепону для
виведення на ринок нових виробів чи нових технологій. І вона має
залишати достатній простір для конкуренції продуктів різних виробників.
[73]
Прикладом надзвичайно вдалої стандартизації, що одразу вивела і
автора стандарту – Німеччину, і Європу в цілому вперед на світовому
ринку телекомунікацій і пов'язаних з ними послуг, став операційний
стандарт Euro-ISDN, представлений 1994 року.
Euro-ISDN ґрунтується на загальних стандартах, розроблюваних з кінця
1993 року. Цифрова Мережа Інтегрованих послуг (ISDN) – комп'ютеризована
мережа передач, здатна передавати текст, дані, голос зі швидкістю
64 Кбайта на секунду (порівняно зі стандартною для телефонних мереж
нормою у 4,8 Кбайтів на секунду).
Запровадження стандарту Euro-ISDN та наявність вже за рік після
цієї події 26 операторів у 20 країнах зробили вільний інформаційний
обмін в Європі дійсністю. [74] Україна також рухається у напрямку
до уніфікації власних стандартів з європейськими.
Нам треба багато чого зробити, серед іншого й спростити процедуру
стандартизації, виробити адаптовані схеми випробувань, посприяти
утворенню самими виробниками і зацікавленими громадськими організаціями
допоміжних стандартизаційних структур для вироблення тих самих стандартів
де-факто, вибороти вигіднішу позицію у міжнародних представницьких
структурах... Сподіваюсь, що список покоротшає не за надто довгий
строк.
З тих проблем, що ми їх побіжно торкнулися, зрозуміло одне – Інформаційне
суспільство й інформаційні технології, засіб його створення, – речі,
що потребують дуже багатьох змін. Змінитись має все, що тим чи іншим
чином задіяне в процесі інформатизації: економіка, законодавча сфера,
способи взаємодії між виробником, споживачем і державними структурами,
ставлення суспільства до впровадження інновацій і ще дуже багато
сфер людської життєдіяльності.
Втішає лише одне – ми впевнені у тих, хто торує нам путь у цифрову
еру. У людях, які створюють прецеденти для законів, стандартів,
бізнесів і виробництв, нових форм навчання, мистецтва й спілкування.
Ми ведемо мову про рушійну силу Інформаційного суспільства – програмно-технічну
інтелігенцію, фахівців, кваліфікованих користувачів.
Адже програміст, як правило, являє собою особливий соціально-економічний
тип, котрий характеризується високою дисципліною, відповідальністю,
цілеспрямованістю, завзятістю, а також, за висловом математика і
фізика Едсгера Дейкстри, лауреата премії Тьюринга та багатьох інших
нагород і звань, "програмістською смиренністю й скромністю,
потягом до нового, неприйняттям споживацького ставлення до життя,
спеціальними навичками роботи і керівництва".
Це справжній герой нашого часу. Як сказав ще один лауреат премії
Тьюринга, розробник СУБД (систем управління базами даних) Чарльз
Бахман: "Програміст – це навігатор, архітектор, зв'язківець,
творець моделей, експерт і керівник". [75] Ми абсолютно точно
знаємо, що ці характеристики безпосередньо стосуються тих, що їх
називають "стратегічним кадровим потенціалом держави".
І знаєш що, дорогий читачу? Так називають саме тебе! Ти – "н.з."
держави, який саме час дістати й задіяти у будівництві ХХІ сторіччя
– у будівництві Інформаційного суспільства.
|
