Теоретичні основи Глобального Інформаційного
Суспільства
Інформаційне суспільство для України – все ж здебільшого популярний
термін європейських декларацій, ніж реальне явище з чітким змістом.
Хоча заради справедливості слід зауважити, що й "інформаційний
істеблішмент" країн – авторів поняття досі не дійшов згоди
ані щодо форми, ані щодо наповнення такого суспільства.
Його прихід пророкують більш як чверть сторіччя. Світ навколо нас
набуває дедалі більше ознак Інформаційного суспільства. Проте насправді
електронне довкілля, Цифрова цивілізація людства, ще "спить".
Ми можемо лише передбачати, що ця цивілізація буде прекрасною, коли
нарешті стане реальністю. Тож поки – що ми можемо сказати про "сплячу
красуню" Інформаційного суспільства?
Ми справді чекаємо, коли "прокинеться" потенціал, що його
накопичують комп'ютерні мережі світу від часу своєї появи. І ми
справді можемо лише здогадуватись і робити більш чи менш вдалі передбачення
щодо того, що чекає на Інформаційне суспільство. Так само, як і
чого нам очікувати від нього.
Теоретики соціології, політології, економіки, культури напророкували
щодо його майбутнього чимало. Нам або обіцяють радісну й безхмарну
феєрію, або ж малюють картину геть інфернальну, повертаючи терміни
періоду рабовласництва. Тож що з того всього зрештою вийде... Проте,
ми ще встигнемо, якщо пощастить, самі все те побачити. Чи якщо не
пощастить. Хто зна?
Але почнемо ми все ж з того, що являє собою, на думку теоретиків
і практиків, новий етап розвитку цивілізації. Який, до речі, таки
й досі не має остаточного імені. Lifelong Learning Society (Суспільство
Дожиттєвого Навчання), Digital Society (Цифрове суспільство), Net-Intellect
Society [3] (Суспільство Мережевого Інтелекту), Global Society (Глобальне
Суспільство), Information Society (Інформаційне Суспільство), Silicon
Society (Кремнієве /Піскове/ Суспільство)...
Найчастіше, після доповіді групи Мартіна Бангеманна (група на чолі
з доктором права, віце-президентом Єврокомісії М.Бангеманном, сформована
на вимогу Єврокомісії 1993 року, аби дослідити розповсюдження інформаційних
технологій та з'ясувати проблеми, що виникають у цьому процесі;
1994 року надала змістовну доповідь, яка й поклала початок європейському
Інформаційному суспільству, оскільки дала основні визначення, характеристики
й ознаки такого суспільства у Європі), дійсно використовується назва
"Інформаційне суспільство", за назвою основного ресурсу
– інформації. Але так само вірними є й інші визначення, оскільки
ґрунтуються на основних ознаках нової суспільної формації.
Це суспільство справді є і цифровим, і глобальним, воно характеризується
і дожиттєвим навчанням, і мережевим інтелектом, і "піщаною"
технологією чіпів (це – один з улюблених каламбурів американських
фахівців з інформаційних технологій, бо основа мікропроцесорного
виробництва справді кремній, або той же пісок з пляжу).
До таких принципових визначень можна частково віднести також і Гейтсову
"цифрову нервову систему". Сам Білл Гейтс визначає її
як суму персональних комп'ютерів, засобів електронної пошти та підключення
до мережі Інтернет. Ці її компоненти мають бути стандартними та
спільними для урядових структур, громадян і комерційних підприємств,
аби уможливити глобальну інтеграцію локальних місцевих або національних
мереж. Таким чином, "цифрова нервова система" може виступати
одним зі складників Інформаційного, чи як його там ще б не називали,
суспільства.
Зрештою, назва – це не та річ, яка може принципово щось змінити.
Ми ж бо з Вами не думаємо, що до суспільного розвитку має відношення
фраза "як ви яхту назвете, так вона и попливе"? Адже досі
ще жодна назва не полегшила ані однісінького життя. До того ж давали
ці назви здебільшого вже нащадки, а не сучасники.
Насправді нас з Вами, як тих підводників перед стрибком, має цікавити,
що ж нас чекає там, у непевній безодні? Хоча, можливо, ми вже там,
просто ще не встигли усвідомити цього?..
До речі, щодо спроби зрозуміти, на якому ми зараз світі, і що навколо
діється. Республіканець Ньют Джингріч, Голова Палати представників
США у 1995 р., запозичує межові знаки з попередньої цивілізаційної
зміни: "те, що відбувається з нами зараз, можна усвідомити,
порівнявши з періодом між 1770 і 1800 роками, коли Сполучені Штати
перетворилися з аграрної країни на індустріальну. Те, що ми переживаємо,
відхід від індустріальної епохи, змушує ставити дуже схожі і сповнені
глибокого змісту запитання щодо себе..." [4]
Україна так само пережила навальну індустріалізацію на початку
ХХ сторіччя. Проте тоді нам так і не дали опам'ятатися, осмислити
себе у новому середовищі. Адже зміни нав'язувались ззовні і планувались
світоглядно чужими теоретиками.
Якщо ми справді перетинаємо грань між епохами саме сьогодні, цього
разу давайте вже зробимо майбутнє для себе власноруч. Бо знов почуватимемось
у цьому майбутньому як у костюмі з чужого плеча. Так, справді корисно
для інтелекту повправлятися разом з футурологами світу у передбаченнях.
Проте недарма ж сказано "найлегший шлях передбачити майбутнє
– винайти його".
"Винахідники Українського майбутнього" – звучить гордо,
як на нас. Нехай навіть засновник і директор інноваційної Медіа-Лабораторії
Массачусетського технологічного інституту Ніколас Негропонте правий,
і електронна планета справді з вигляду й на дотик буде розміром
зі шпилькову голівку [5], але й там Україні непогано було б мати
вигідне місце, облаштоване саме за її "формами". Бо, з
усього, нам таки довгенько доведеться мешкати у цьому цифровому
світі. Адже термін життя цивілізацій вимірюється сторіччями.
А ми схильні погодитись у цьому визначенні (стосовно нової цивілізації)
з футуристами та авторами найбільш знаних у світі теорій щодо Інформаційного
суспільства Елвіном та Хайді Тоффлерами. Так, термін "цивілізація"
може звучати претензійно, проте жоден інший термін не може бути
достатньо всеохопним, аби включати в себе такі поняття, як технологія,
родина, релігія, культура, політика, бізнес, ієрархія, лідерство,
системи цінностей, мораль і теорія пізнання.
За подальшої інформатизації у світі зсуви і радикальні зміни відбудуться
на всіх цих рівнях суспільства. Коли ж змінюється стільки соціальних,
технологічних і культурних параметрів одночасно, тоді виникають
не лише зсуви, але й якісні зміни – не лише нове суспільство, але
й зачатки абсолютно нової цивілізації. [6]
Які ж саме зміни відбуваються? Детально ми зупинимось на них у наступних
розділах, проте зазначити основні моменти варто вже зараз. Почнемо
з технології як найбільш очевидно модифікованої сфери.
Будь-яке виробництво із запровадженням інформатизації набуває тенденції
до мініатюризації (і далі – мікро- й наномініатюризації). Речі навколо
нас стають розумними – від виробничої лінії до холодильника, від
собачого нашийника до розетки. Буквально за кілька років наш офіс,
помешкання, транспорт замайорять повідомленнями: "Скінчилось
молоко", "Накопичилось надто багато пошти", "Автобус
буде біля вас за три хвилини сорок секунд", "Собака хоче
води" і т.ін.
Можна з'їхати з ґлузду від такої балакучості? Фахівці з інформаційних
технологій подумали вже й про це. Заздалегідь ведуться розробки
"усамостійненої" інтерактивної техніки. Пральня сама дистанційно
замовить у торгівельній комп'ютерній мережі порошок, коли він скінчиться.
Холодильник підрахує бюджет родини на харчування, швидкість витрачання
кожного продукту, склад місячної корзини споживання, знайде найдешевшу
пропозицію за кожним пунктом і зробить попереднє замовлення. Нашийник
ввімкне й вимкне воду для собаки, відчинить і зачинить двері, виведе
її на прогулянку за контрольованим маршрутом, викличе ветеринара
й замовить засіб від бліх. Адже стрес від надлишкового потоку інформації,
який може стати навіть агресивним, – штука серйозна.
Тож, як бачимо, ніщо не має бути випущено з поля зору в процесі
запровадження інформаційних технологій у наше життя. Кожен аспект
нашої життєдіяльності неминуче має набути цифрових характеристик,
оскільки технології, "розірвані", розкидані в окремих
речах, що нас оточують, – марні, даремні, непотрібні. Як дорога
іграшка, надто крихка для того, щоб її бодай торкатися.
Коли ж виникає інформаційна мережа, навіть локальна, користь від
інформатизації зростає експоненціально, кожного кроку ефективність
збільшується чи не на порядок. Сенс інформаційних технологій саме
у їх синергізмі, ефекті об'єднаних можливостей і потенціалів.
Інформатизація необхідно характеризується системністю. Все потроху
включається до діалогу людина-довкілля, все набуває активного інтерфейсу,
дружнього до користувача. Вже більше сторіччя тому – у 1851 році
– Натаніел Готорн, американський фантаст і натхненник розвитку телеграфу,
зауважив, що електрика перетворила матеріальний світ на величезну
нервову систему. Земна куля стала величезним мозком з чуттям і розумом.
[7]
Як вже було сказано, можливості комп'ютерів, об'єднаних в мережу,
– це не просто сума можливостей кожного з елементів. Збільшення
відбувається астрономічне. Вже тепер симулювати таку складну хаотичну
систему як, скажімо, вірус СНІДу чи екологічний баланс, не забере
багато часу. Плюс забезпечується доступ до роботи над цим практично
необмеженої кількості фахівців.
Таким чином, завдяки новим можливостям обсяг і структура знань міняються
і кількісно, і якісно що кілька років. Тож раз набута освіта вже
не забезпечує сталого професійного рівня, достатнього на все життя.
Постійне ж навчання паралельно з роботою вимагає зміни принципу
освіти. А для нового покоління – розробки нової педагогіки: системи
виховання особистості, адаптованої до Інформаційного суспільства.
Окрім технології, науки, освіти й виховання, глобалізація інформаційних
мереж змінює й фізичний спосіб роботи і навчання, додаючи до них
префікс теле-, себто дистанційний. Таким чином, пошук роботи чи
вступ до навчального закладу більше не означає зміну місця проживання.
Більше немає потреби через це розривати родинні зв'язки. До того
ж телеробота дозволяє більше часу приділяти дітям, а отже повертає
традиції родинного виховання.
Також і духовне життя людини з поширенням інформатизації набуває
нових рис завдяки новим можливостям. Виховується релігійна терпимість,
оскільки різко збільшується доступність інших переконань, доступність
вільного спілкування з їх носіями. А які зміни провіщує поява такого
феномену, як цифровий єпископат – можливо, цифрову Реформацію? Відвідування
святинь в режимі он-лайн, персональна електронна капличка, електронний
молитовник на 10n молитов за секунду – людська вигадливість безмежна,
особливо коли на ній можна заробити.
Анонімність, деперсоніфікація, ба навіть симуляція особи в Мережі
(стать, вік, освіта, національність – будь-що може бути приховане
чи змінене лише натисканням кількох клавіш) – яких перетворень зазнають
моральні установки особистості, її власна система цінностей? І,
відповідно, система цінностей суспільства так само має зазнати певних
трансформацій.
Ми не можемо вам сьогодні сказати, куди саме спрямують людство сили
соціальної і психологічної адаптації. Проте ми цілком точно знаємо,
що шлях тут буде пройдено чималий.
Одним з найнаочніших прикладів є переміщення до віртуальної реальності
світових культури й мистецтва. Причому тут відбувається подвійний
процес – одночасно і виникають специфічні мережеві види культурної
та мистецької діяльності, що можливі лише у гіперпросторі, і створюються
он- чи оф-лайнові версії (себто в Мережі чи на дисках або інших
носіях інформації відповідно) реально існуючих музичних творів,
виставок, музеїв, бібліотек, пам'ятників тощо.
Перенесення в інформаційний простір культурних надбань практично
всіх націй і часів робить їх доступнішими. Адже тепер не треба вишукувати
вільних грошей і часу, аби відвідати Версаль чи Ермітаж. Не треба
жодних дозволів і статусів для вивчення раритетів літератури чи
мистецтва. Можна "власноруч" повторити роботу археолога
чи реставратора, ба навіть мазок за мазком працювати з Леонардо
над Джокондою... Можна практично все, аж до щогодинного підпалу
Ермітажу, оскільки оцифрована його версія чесно з'являтиметься перед
вами цілісінькою з кожним запуском програми.
Мистецтво стає справді близьким народові – двері у цілий світ втілює
дедалі компактніше створіння (хіба це річ, якщо має дедалі більше
розуму й несе дедалі більшу відповідальність і за нашу роботу, і
за дозвілля, і за освіту!), яке мешкає на нашому робочому столі.
Комп'ютер уможливив активну взаємодію культурних просторів кожного
з користувачів, об'єднавши їх у єдине культурне буття планети. Культурний
простір стає глобальним. Що буде властиво цій новій культурі: еклектизм
чи універсалізм? Вона атомізується до культурних сфер мільярдів
індивідуумів чи зіллється в єдину планетарну свідомість?
І ще один, практично ірреальний аспект: однією з властивостей Інформаційного
суспільства є безстроковість. Право на особисте інформаційне безсмертя.
Довгі сторіччя панування книги вона була безсмертям її авторів.
В Мережі кожен користувач – сам автор свого безсмертя.
Тепер кожна людина може оцифрувати архіви, документи, що їй належать,
і потенційно необмежений час їх зберігати.[8] Так само практично
необмежений час по фізичній смерті може тривати обмін інформацією
між її "електронною версією" (архівами, статтями, інтерв'ю,
зверненнями, фото, відео тощо) та цілим світом інших користувачів.
Чи це не має підстав стати тим важелем, що ним буде перевернуто
світ? Безсмертні віртуальні особистості, чиє життя триває у гіперпросторі,
наповнене цифровими аналогами речей і явищ матеріального світу...
Можливо, це і є образ майбутнього?
А яким чином буде перетворено ієрархічні побудови всіх рівнів, враховуючи
переважно горизонтальну багатовимірну структуру інформаційного простору
і відсутність потреби дублювання їх у кожній локальній ніші? Якими
мають стати організації, підприємства, правління тощо, аби відповідати
цифровим реаліям?
Базові показники інформаційного суспільства диктуватимуть і нову
політичну реальність. Основним он-лайновим (здійснюваним за допомогою
Мережі) блоком в цій сфері є право кожного отримувати інформацію
про діяльність влади в реальному часі. Більше того, навчені гірким
досвідом історії політичних маніпуляцій і практики їх приховування,
деякі автори наполягають на потребі безстрокового зберігання документів
і інформації про цю діяльність. [9] Якою тоді стане політика: також
уніфікованою і глобальною?
Як бачите, точного прогнозу не вийшло. Все, що ми змогли зробити,
то це побудувати певну кількість можливих варіантів подій. Що ж,
це – одна з багатьох чарівних рис нашого з вами життя. Нас, останнього
покоління старої і першого – нової цивілізації.
І ми не можемо вас втішити навіть посиланнями на те, що не ми перші
переживаємо такий переломний момент. Так тоффлерівська теорія Третьої
Хвилі стверджує, що таке траплялося вже двічі: коли прийшла Аграрна
цивілізація Першої Хвилі, та Індустріальна – Другої.
Проте, виявляється, тоді було легше, бо цивілізаційні хвилі чемно
додержувались черги і рухались від суспільства до суспільства поодинці.
А коли у даній соціальній формації переважає окрема хвиля змін,
модель майбутнього розвитку порівняно легко розпізнати.
Зокрема, це далося взнаки за попередньої, Другої Хвилі, коли індустріальне
бачення майбутнього мало значний психологічний ефект. Загальне уявлення
про індустріальне майбутнє визначало вибір, допомагало людям зрозуміти
не лише те, ким вони є і ким вони були, але й те, ким вони, вірогідно,
стануть. Це забезпечувало стабільність і відчуття самосвідомості
навіть за умов екстремальних соціальних змін.
Сучасні ж суспільства зазнають ударів одночасно двох (а подекуди
і всіх трьох) хвиль змін, і жодна ще явно не переважає. Тож образ
майбутнього ламається. Нам сьогодні дуже важко визначити зміст перемін
та конфліктів, що ними спричиняються. [10]
Все ж ми можемо цілком точно визначити одну дуже важливу ознаку
того способу життя, який нас швидко поглинає. Дон Тапскотт, фахівець
з економіки цифрового суспільства та автор семи популярних робіт
в цій сфері, президент Корпорації вивчення Нової парадигми, сформулював
її так: "Нове суспільство – суспільство розумової праці, що
ґрунтується на застосуванні людських знань до всього, що виробляється
й до того, як це робиться. Нові ідеї будуть головним джерелом добробуту".
[11]
Так, бюджети країн і корпорацій і сьогодні орієнтуються на сировину,
обсяги рухомої та нерухомої власності, запаси готової продукції
та інші матеріальні вияви добробуту і гарантій на майбутнє. Проте
новий принцип, орієнтація на нематеріальний – творчий, інтелектуальний
– потенціал, вже працює в сучасному світі. Адже навіть коли кілька
цивілізаційних хвиль співдіють, все ж можна виокремити сферу, що
належить до кожної з них. Таким чином, вже певний час у суспільствах
функціонує більш чи менш потужний сектор Третьої Хвилі. І він вже
використовує "новий спосіб домінування – створення й експлуатацію
знань". [12]
Aктори цивілізації Третьої Хвилі є творцями нових принципів у сфері
інформації і нововведень, менеджменту, культури і поп-культури,
нових технологій, програмного забезпечення, освіти, педагогіки,
медицини, фінансових систем, військового захисту й інших послуг,
які вони поширюють на весь світ. І треба сказати, це поширення йде
дуже успішно.
Тут ми хочемо зробити невеличкий відступ, аби з'ясувати, чому саме
акцент робиться на послугах. Це випливає власне з визначення Інформаційного
суспільства, яке, проте, викристалізувалося далеко не одразу. Ось
історія цієї ідеї.
Вперше в достатньо чіткому вигляді ідея Інформаційного суспільства
була сформульована наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ сторіччя.
Винахід самого терміну "інформаційне суспільство" приписується
Ю.Хаяші, професорові Токійського технологічного інституту.
Японський уряд вже тоді вважав дуже важливим для країни, зокрема
для її економіки, з'ясувати перспективи поширення комп'ютерних технологій.
Тож доповіді щодо цієї проблеми готували одразу кілька груп дослідників.
Проте наголос на економічних наслідках зумовив певну обмеженість
і прикладний характер продукту роботи японських вчених.
"Інформаційне суспільство" так і залишилось би просто
японською локальною моделлю розвитку, якби паралельно в таборі її
економічних суперників – американців не з'явилась ще одна концепція
нового суспільства. Це був постіндустріалізм Деніела Белла, соціолога.
Термін було запропоновано ним ще 1962 року. А в 1974 р. з'явилася
основна праця – "Прихід постіндустріального суспільства".
За Беллом, нове, постіндустріальне суспільство ґрунтується на теоретичному
знанні, яке є його визначальним принципом, джерелом інновації та
формування політики. В економіці це призводить до поступового занепаду
виробництва товарів як основної форми економічної діяльності й заміни
його виробництвом послуг. З'являється новий домінуючий клас – клас
професіоналів. У всіх сферах – економічній, політичній і соціальній
– основний вплив на прийняття рішень чинять нові інтелектуальні
технології і новий інтелектуальний клас.
І в 70-ті роки відбувається конвергенція цих двох майже одночасно
народжуваних ідеологій. Продукт схрещення ідей Хаяші та Белла залишив
за собою назву та прикладну частину від винаходу японської команди
технологів та економістів. Але решту – власне ідеологію, соціальний,
психологічний, культурний аспект, все те, що і склало основу для
майбутньої "цивілізації Третьої Хвилі", – решту він взяв
від соціологічного підходу Белла. Ідеологія постіндустріалізму мала
достатньо солідну теоретичну основу й універсалістську орієнтацію
для виконання функції фундаментальної соціальної концепції. [13]
Тож, повертаючись до питання акценту та послугах: Белл за основну
рису постіндустріального суспільства (що перейшла до теорії Інформаційного
суспільства) визначає перехід від виробництва речей до виробництва
послуг, причому послуг, пов'язаних перш за все з охороною здоров'я,
освітою, дослідженнями і управлінням.
Ця особливість постіндустріального суспільства тісно пов'язана зі
змінами у розподілі занять: спостерігається зростання інтелігенції,
професіоналів і "технічного класу". [14]
І на шістдесяті-сімдесяті роки це вже не було голими теоретичними
викладками. Адже кількість службовців вперше перевищила кількість
робітників ще 1955 року. 15 І це не єдина характеристика, що зазнала
змін від початку наступу інформаційних технологій на всьому фронті
усталеного способу життя.
Елвін і Хайді Тоффлери цілком вірно відзначили, що вся структура
суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі
замінюється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. Цивілізація,
що надходить, готує для нас новий кодекс поведінки й виводить нас
від стандартизації, синхронізації й централізації, від концентрації
енергії, грошей і сил. [16]
Фактично, ми стаємо свідками поворотного моменту спіралі історії.
Це відбувається прямо у нас на очах: глобальна інформатизація уможливлює
інтенсифікацію й розширення масштабів прямих рівноправних взаємодій
між людьми. Це явище далеко не нове. Людство вже знайоме з ним з
попередніх часів. Однак раніше такого роду взаємодії могли відбуватись
тільки у малих групах людей, у родинних чи сусідських спільнотах.
Тепер таке село стало завбільшки з цілу планету. Виходить, людство
з відокремлених, індивідуалізованих, розмежованих стільників мегаполісів
повертається знов до способу співжиття, коли кожен об'єднаний з
кожним. А всі наші передбачення майбутнього, переміщення до нового
соціального простору, тепер вже інформаційного, насправді є ретро-футуризмом.
Себто ми будуємо старе нове суспільство.
Вірніше, стосовно України, ми лише накопичуємо сили й засоби для
цього будівництва. А створення справжнього "дієвого поліморфного
інтерактивного середовища" й прокладення потужної інформаційної
магістралі [17] – шлях, який вміщує багато кроків. Ми зробили лише
перші, і то навпомацки.
Нами подолано певну відстань лише щодо розвитку двох елементів інформаційного
простору – Hardware та Software. Але самих апаратного забезпечення
(техніка та телекомунікаційні канали зв'язку) та прикладної математики
й програмного забезпечення недостатньо.
Не вистачає елементу, що організує цей простір, дозволить орієнтуватися
в ньому та свідомо обирати напрямок кожного наступного кроку. Ми
маємо на увазі Orgware, компоненту, яку складають лінгвістичні засоби
та організаційно-правове забезпечення. [18]
Цей процес покладає на Україну тим більше відповідальності, що від
його результату, від того, наскільки українським буде наш сегмент
інформаційного простору, залежить наше майбутнє. Причому не лише
ступінь участі в міжнародних ринках чи представлення у глобальних
представницьких структурах, але й збереження власного культурного,
мовного, інтелектуального середовища.
Нашим завданням, окрім усього іншого, є збереження такої національної
та політичної одиниці як "Україна", а не просто ще одного
ареалу дії норм і принципів, вироблених для інших учасників, що
виявились сильнішими й більш стійкими перед навалою перемін.
Дон Тапскотт, один з тих, що укладають принципи "конституції
Інформаційного суспільства", у передмові до своєї книги зауважив:
"Відкритість і мінливість надають великих можливостей для вашої
країни і всього людства, але й небезпеки ховає в собі чималі".
[19]
Ми цілком поділяємо його сподівання на те, що Інформаційне суспільство,
і в Україні також, стане "світом нереалізованих небезпек та
реалізованих перспектив". [20] Проте ще в ХІХ сторіччі, коли
тільки-но запроваджували телеграф, першу ластівку телекомунікаційної
інфраструктури майбутнього, Генрі Торо, видатний американський філософ
і письменник другої половини ХІХ сторіччя, застерігав від поліпшених
засобів за неполіпшеної мети.
Це повертає нас до проблеми вироблення стратегії розвитку – і не
лише українського Інформаційного суспільства, але Української держави
загалом. В уряду, бізнесу, інтелектуальної еліти, кожного громадянина
має бути єдине спільне бачення майбутнього України.
З цього приводу, не вдаючись проте до песимізму, варто процитувати
Паулу Уймонен, експерта Програми розвитку ООН: "Хоча істинно,
що інформаційні технології є інструментом соціального розвитку,
самі по собі вони не змінять сьогоднішні суспільства. Говорити про
інформаційну революцію щонайменше лицемірно, коли взяти до уваги,
що фундаментальні аспекти сучасних суспільств швидше відтворюються,
ніж змінюються в планах розвитку Інформаційного суспільства.
Необхідно заново серйозно обміркувати принципи побудови наших суспільств.
Питання в тому – як? Що ви робите по тому, як сказали "еврика!"?
Так, відправною точкою є знаходження однодумців, поширення ідей
серед друзів і колег – людей, що безпосередньо мають відношення
до нового способу життя.
Але наступною стадією має бути організація мережі однодумців далі,
поза безпосереднім соціальним оточенням. Ціле суспільство має поділяти
спільну точку зору на необхідні перетворення. Це обов'язково має
бути зроблено, як за допомогою інструментів типу Інтернету, так
і іншими засобами, задля досягнення максимуму можливого.
Зрозуміло, що знадобляться тяжкі зусилля. Це не буде легко – перепон
багато, і вони важкі. Однак, ми справді не маємо великого вибору.
Ми самі повинні реформувати наші суспільства, інформатизувати їх.
Докласти всіх сил до того, аби кожен соціальний інститут набув форми,
оптимальної для цілей нового суспільства.
Чи будемо сидіти й сподіватися, що хтось вигадає комп'ютерний вірус,
який знищує всі негативи й замінює їх – але знов ж таки, чим?.."
[21]
Як бачимо, самими мікрочіпами не відбудемось, навіть позапихавши
їх в усі шпарини. Та коли й усе людство наслідуватиме того "передовика
виробництва", й понашпиговує себе чіпами як гуску гречкою,
справи це не зрушить.
Рішення зовсім в іншому. Зміни мають бути системними, такими, що
зачеплять кожний елемент суспільної будови, кожен прояв особистості
в її самореалізації, що відіб'ються на самих принципах функціонування
суспільного організму. І лише коли перетворення відбудуться у самій
структурі суспільних відносин, ми зможемо говорити, що Інформаційне
суспільство відбулося
|
