Передмова

Вихід нашої книжки "E-Ukraine" - "Електронна Україна", - ми присвятили не стільки входженню нашої держави у нове тисячоліття, скільки долученню України до світового процесу формування нового, Інформаційного суспільства. Реалії Інформаційного суспільства дедалі відчутніше змінюють життя нашої держави. Тож ми вирішили, що саме час братися до вивчення й прогнозування цього процесу, аби мати можливість впливати на нього з найбільшою користю для України.

Wedding photographer in Toronto

Слід зауважити, що ця робота - одна з перших у сфері дослідження Інформаційного суспільства в Україні. Безсумнівно, потім з'явиться ціла українська бібліотечка з цього питання, сформуються групи фахівців, інститути... Саме це сьогодні відбувається в усьому світі, і зовсім скоро неодмінно прийде і в Україну.

Та поки що ми лише починаємо, окреслюємо план майбутньої будівлі. В цій книжці ми принаймні побіжно згадуємо якщо не всі, то більшість основних термінів, понять, імен, теоретичних і технологічних напрямків тощо. Це обов'язкова робота, і ми намагатимемось зробити її якнайкраще.

Тож почнімо. Спочатку ми маємо відповісти на кілька цілком закономірних питань. І першим з них буде - чому "E-Ukraine", звідки ми це взяли? Цей термін ми вводимо за аналогією з уже усталеними поняттями, такими як "E-Europe" (Електронна Європа), "e-commerce" (електронна комерція), зрештою, "e-being" (електронне буття).

Префікс е- (себто електронний) означає повне або часткове переміщення явища, предмету, процесу до віртуальної реальності, їх віртуалізацію. Віртуальна реальність, за Британнікою, це результат використання моделювання й симуляції, які дозволяють людині взаємодіяти зі штучним тривимірним візуальним чи іншим сенсорним навколишнім середовищем.

На практиці це не що інше як експансія мікропроцесорів - найбільш ефективних засобів оперування інформаційними ресурсами - в усі сфери життя. Вдосконалення пристроїв та процесів за допомогою електроніки стає дедалі масштабнішим. Тож з певного моменту цілі галузі набувають характеристик "електронних": комерційні оборудки здійснюються виключно "електронним" шляхом - і з'являється електронна комерція; набуття освіти переміщується з аудиторії до електронної мережі - і з'являється електронна освіта. І так стосовно всіх сфер життєдіяльності людини.

Сьогодні ми є свідками значної активізації подібних процесів в нашій державі. І зміни, що їх ми спостерігаємо, вже не є виключно кількісними, як в перші роки "мікропроцесорного поступу". Тепер це якісні перетворення на рівні не лише цілих галузей, але й державної політики. Тому ми вважаємо, що ситуація вже дає нам право казати про "Електронну Україну".

Ми в жодному випадку не заявляємо, що інформатизацію в Україні завершено. Ми лише констатуємо, що наша держава обрала цей шлях розвитку слідом за розвиненими країнами всього світу.

Так, багато хто вважає утопією створення в Україні Інформаційного суспільства, коли не розв'язано й найелементарніших проблем. Вони питають: чому нас в Україні має цікавити явище, яке реально сьогодні стосується лише країн - світових економічних лідерів? Адже вони мають загальну телефонізацію, надзвичайно поширений мобільний зв'язок, значні покажчики комп'ютеризації - підприємств, установ, хатніх господарств... Зрештою, вони мають матеріальну забезпеченість більшості громадян таку, що дозволяє їм справді обирати найбільш ефективний спосіб життя, вимагати вищого рівня обслуговування у будь-якій сфері. Україні до всього цього ще, будемо чесними, досить далеко. То навіщо нам їхні, по суті, проблеми?

Ці люди справді дорікатимуть нам за витрачання часу на вивчення ефемерних прожектів. Але ж давайте розберемося, чи справді "їхні" вони, ці проблеми, проблеми розвитку Інформаційного суспільства.

Ми виходимо з того, що Україна на сьогодні - вільна, відкрита країна. Ми більше не відмежовані від світу, від світової спільноти, від інших культур та ідей залізною завісою ідеологічного пресингу, насильства і страху. Перед нами безмежне розмаїття людських думок, способів життя, помилок, ідей, досягнень. Це все тепер належить нам так само, як і решті суспільств.

Але і нам тепер жодними щитами не оборонитись від світу. Ми увійшли у вільний світ - але ж і він так само увійшов у нас. Сьогодні вислів "в окремо взятій країні" стосовно будь-чого остаточно втрачає сенс.

Якщо розвиток системи шляхів і судноплавства у середні віки призвів до становлення єдиного ринку в межах євразійського континенту. Якщо поява радіо, телефону та інших засобів комунікації першої половини ХХ сторіччя уможливили появу трансконтинентальної індустріальної економіки. То сьогодні процес, що почався за середньовіччя, сягає своєї вершини. Інформаційні мережі - засіб об'єднання не лише континентів, корпорацій, урядів чи економік. Це - засіб об'єднання людей, їхніх способів світобачення.

Створюється єдиний інтелектуальний і емоційний простір. Його принципом існування є доступність для кожного і можливість включення - принаймні потенційна - всіх членів суспільства і його інститутів. Саме ця ознака поширює новий простір на Африку і віддалені острови. А вже ми, країна в географічному центрі Європи, не можемо не бути часткою його. Новий, Інформаційний світ потребує Інформаційної України, оскільки без нас всесвітню мережу буде розірвано, а її функціонування буде обмеженим і неефективним. А отже - вже не зможе йти мова про Глобальне Інформаційне Суспільство - не обмежене нічим і всеохопне.

Ще один важливий момент. Більшості людей в Україні сьогодні справді доводиться сутужно. Але на те й існує держава, аби турбуватись не лише про день нинішній, але й про те, що буде з нами, з нашими дітьми завтра. І якщо провідні аналітики прогнозують кардинальні зміни у світовій економіці, спричинені саме інформаційними технологіями - то чи не буде логічним, більше того, обов'язковим перетворення саме цього напрямку вітчизняної науки, економіки, освіти на стратегічний, надання йому державного пріоритету?

Так, можна залишити інформаційні технології в одній ланці з іншими галузями, і підтягувати потроху до рівня розвинених країн. Але за такого сценарію ці країни завжди так і будуть для нас розвиненими, а ми для них - державою, що розвивається. Ми вважаємо, що Україна має обрати інший, продуктивніший шлях, що створить для нас щонайкращі перспективи у зовсім недалекому майбутньому.

Ми переконані - нам ні в якому разі не слід доганяти решту світу, підтюпцем старанно пробігаючи той самий шлях, що він ним йшов сто, п'ятдесят чи п'ять років тому, і набивати ті самі ґулі у тих самих місцях.

Однакові синці - це ще не привід для заяв про однакові досягнення. Тим більше, що в такий спосіб доганяти їх нам доведеться всю решту життя і ще трішечки - бо вони теж не стоятимуть на місці.

Єдиний шлях для нас приєднатись до авангарду - обрати випереджуючу стратегію. Наша фундаментальна наука, технологічні розробки, програмне забезпечення мають працювати на кілька кроків наперед відносно сьогоднішніх світових досягнень. Нам вистачить потенціалу витримати цю гонку, поки можливі конкуренти працюють над ближчими завданнями. Коли ж подальший прогрес почне вимагати принципово нових рішень - тоді ми відвоюємо гідне себе місце під сонцем.

Нам знов можуть закинути: "доки товстий схудне, худий здохне". Хіба теперішні проблеми зникнуть самі собою? Але ми наполягаємо: братись за вирішення тих проблем, які постануть перед усім світом лише завтра. І тоді питання, розв'язання яких сьогодні вимагає титанічних зусиль і заганяє бюджет у глухий кут безвиході, завтра справді вирішуватимуться одним порухом: нові обставини змінять їхній масштаб і зміст.

Нікому не дано зупинити якийсь момент і досхочу в ньому порпатися, доки остаточно не буде наведено лад. Рух триває навіть у найгірші часи - і, їй Богу, нам варто "зрізати" кілька найглухіших кутів, аби виїхати на прямий шлях врівень з найпершими.

Не слід забувати, стабільність - це не стагнація, це сталий розвиток і зміни, постійне оновлення всього і вся. Змінюється довкілля - маємо змінитись і ми. Змінитись, аби вижити.

Бо обставини справді оновлюються, незалежно від того, хочемо ми цього чи ні, ба навіть чи знаємо ми про це. І навіть найбільш розвинені країни серйозно переймаються тим, яке місце відведе їм нове тисячоліття, і чи залишиться їм місце взагалі, якщо вони не докладатимуть до цього зусиль.

Тоді ми запитуємо Вас, громадян країни, яка лише розвивається - чи можемо ми собі дозволити бездіяльність, більше того - ігнорування проблеми як такої? Якщо сьогодні нам важко, то де ми опинимось завтра, якщо і чути не хочемо про це "завтра"?

Рон Зоммер, голова Ради директорів "Дойче Телеком", запитав 2000 року у Ганновері: "Що принесе нам нова доба? Чи будемо ми вимушені знов зіткнутися зі старими невирішеними проблемами, чи ми будемо катапультовані назустріч новим ідеям і інноваціям? Чи ми формуватимем світову економіку, чи вона підімне нас під себе?" [1]

Коли це вже турбує успішні структури, чи це не означає, що нам слід забезпечити вирішенню цих питань у сто разів більшу увагу? І якщо відкинути будь-який поблажливий ідеалізм, подумаймо - кому ми знадобимось за партнерів, коли самі себе виключимо з простору майбутнього, з інформаційного простору? Хто цікавитиметься нашою думкою, думкою невдах, що не зуміли відшукати власний шлях? Нас просто тягтиме за собою чужим руслом потік подій.

Ми не думаємо, що цей сценарій може задовольнити когось з Вас. І ми не думаємо, що серед нашої аудиторії знайдуться такі наївні особистості, які вірять, нібито все минеться, якось-то буде, і цей сценарій ніколи не справдиться.

Це ні в якому разі не песимізм. Це лише поінформований оптимізм, який спонукає до активних дій, не дозволяє розслаблятись.

І ще до питання стратегії розвитку України. Ми не заперечуємо тих, хто каже про відновлення промисловості. Або ж тих, хто наголошує на відновленні соціальних гарантій, створених радянською системою. Ані тих, хто посилається на класиків американської економіки і наполягає на щонайшвидшому розвиткові сфери обслуговування. Це - невід'ємні компоненти здорового суспільства. Проте чи не є вони пріоритетами сторіччя двадцятого?

Ми хочемо тут навести думку, що, як на нас, доволі точно вимальовує криву, яка з'єднує роки 1900-ті з 2000-ми. "ХХ сторіччя мало багато визначень. Серед них - доба електрики, індустріалізації, атомної енергії, кібернетики. З іншого боку, його називали добою революцій, світових війн, розпаду імперій, переділення світу і формування сучасної геополітичної системи, локальних війн і контрреволюцій. Воно було також добою індустріального суспільства, соціалістичного будівництва, споживацького і постіндустріального суспільства. Останнє десятиріччя століття отримує назву порога Інформаційного суспільства." [2]

Суспільний і економічний розвиток пройшов довгий і звивистий шлях за цей час. Кожен крок мав свої досягнення, проте жоден з них не був ідеальним. І жоден з них, мабуть, не варто відтворювати у сторіччі новому.

З'єднаємо пункти 1900 і 2000 підсумовуючою прямою, аби визначити напрямок подальшого руху. Новий день вимагає нових рішень, нових підходів - і нових пріоритетів. Досвід ХХ сторіччя завжди у нашому розпорядженні. Проте нові реалії надто сильно змінюють наше життя і правила гри, аби не зважати на них, будуючи сьогодні фундамент дому, в якому житимем завтра.

Ця книжка - для Вас, люди ХХІ сторіччя, громадяни України, що не бажають бути аутсайдерами у будь-чому, що стосується цього життя. В ній ми намагалися окреслити основні тенденції, властиві формованому сьогодні глобальному суспільному устрою.

Проте ми застерігаємо від дуже серйозного сприйняття цієї роботи: у новому світі все надто швидко змінюється, отже те, що ще зранку було справедливим "на всі сто", надвечір стає трохи не дідівськими забобонами.

Саме з такої позиції ми і писали книжку: трохи гумору, трохи загальних припущень, що можуть бути вірними протягом більш-менш тривалого часу, і багато прикладів - адже досвід ніколи не втрачає значення, він може лише з часом змінити його (з позитивного перетворитись на приклад того, "як не слід робити в жодному випадку", і навпаки).

Ми також ризикнули кожен розділ супроводити певними рекомендаціями власне для України, проте ще раз наголошуємо - це в жодному разі не є імперативи, а лише пропозиції, які можуть виявитись придатними до втілення.

Тож, читаючи, не забувайте час від часу посміхатись. І не втрачайте зв'язку з суворою реальністю: її прокрустове ложе дуже швидко обламує розлогі теоретичні схеми, якими б гарними вони не були. Ми описуємо, як будь-хто з Вас може діяти, але ні в якому випадку не мусить діяти саме так.

Дякуємо за цікавість до нашої книги, і сподіваємось, вона Вам на щось-таки придасться.

З найкращими побажаннями, Автори